Західні партнери України наполягають на продовженні терміну дії закону про особливий порядок самоврядування в окремих районах Донецької і Луганської областей. Верховна Рада схвалила його восени 2014 року, як одне з найважливіших зобов'язань, взятих від імені України президентом Петром Порошенком під час підписання мінських домовленостей зі врегулювання війни на Донбасі. Натомість, парламентська більшість виступає проти пролонґації чинності цього закону. Арґументи противників та прихильників такого кроку – в репортажі нашого київського кореспондента.
Термін дії ухваленого 2014 року закону про особливий порядок самоврядування в окремих районах Донецької і Луганської областей, який ще називають «законом про особливий статус Донбасу», мав завершитися за три роки. Але в жовтні 2017 року український парламент подовжив його ще на рік. Таким чином, він втрачає актуальність вже в жовтні цього року. Спецпредставник Держдепу Сполучених Штатів Америки з проблем України Курт Волкер одним з перших закликав офіційний Київ ще раз подовжити дію цього закону. В інтерв'ю «Голосу Америки» 25 липня він визнав, що Україна "зробила необхідні кроки" з виконання мінських домовленостей, а Москва не зробила нічого для завершення конфлікту та виведення свого війська. Водночас, Волкер вважає, що від подовження терміну дії закону Україна отримає більше позитиву, а в разі відмови Росія може повернути це на свою користь. Адже особливий статус для окупованої частини Донбасу запрацює лише після виведення Росією свого війська з цих територій і там відбудуться місцеві вибори.
До заклику Волкера пристав і спецпредставник головуючого в ОБСЄ і представник в Тристоронній контактній групі Мартін Сайдік в своєму листі до керівництва Верховної Ради. Він наголосив, що попередня пролонґація закону значно посилила переговорні позиції України і допомогла подовженню санкцій проти РФ в січні і липні 2018 року. З аналогічними закликами до Києва виступили і європейські лідери.
Натомість депутат Верховної Ради від «Блоку Петра Порошенка» Іван Вінник заявив, що не очкує задоволення цих вимог західних партнерів, бо такий крок може спричинити конкуренцію з іншими законами України. Цю позицію поділяє і ціла низка українських експертів, близьких до політичних сил, що традиційно були опозиційними чинній владі. Так відомий своїми пронаціоналістичними поглядами голова луганської громадської організації «Права справа» Дмитро Снегирьов навів ті ж арґументи проти пролонґації закону про особливий статус Донбасу, що й пропрезидентський депутат Вінник:
– Сам закон був ухвалений під тиском і внаслідок підписання мінських домовленостей під примусом дебальцевської операції. Відповідно, ці домовленості нератифіковані Верховною Радою і не мають жодної юридичної сили. Але навіть той момент, що вони були підписані під зовнішнім тиском, дає Україні право стверджувати, що ці домовленості і закон є непрацюючим документом. Продовження дії закону про особливий статус суперечить закону про деокупацію Донбасу – це два несумісні документи. Адже за законом про особливий статус надаються преференції окремим районам Донецької і Луганської областей, а це фактично є шляхом до федералізації. Інше питання, що нас зараз примушують подовжити дію цього закону. І тут дивно виглядають симетричні кроки з боку наших західних партнерів, перш за все Німеччини, і Росії.
Про стурбованість неясними перспективами продовження терміну дії закону про особливий статус Донбасу йшлося на останній зустрічі президента Росії Володимира Путіна і канцлера Німеччини Анґели Меркель 19 серпня. Про це повідомив прес-секретар Путіна Дмитро Пєсков. Дмитро Снегирьов переконаний, що це означає, що Україну примушують повертати окуповані території Донбасу на неприйнятних для Києва умовах, які диктує Москва:
– Це бомба уповільненої дії під самий фундамент української державності. Незворотні процеси можуть піти у в інших областях. В першу чергу – Закарпаття, Одеська і Миколаївська області і райони, прикордонні з Румунією. По-друге, повернення тих реґіонів означає повернення виборчого права для мешканців тих території, які є лише умовними громадянами України. Адже більшість з них мають паспорти самопроголошених ДНР/ЛНР, а також значна частина вже стала громадянами Росії. Повернення цих виборців означатиме посилення російського лобі в українській політиці. По-третє, практика показує, що фінансове навантаження з відновлення зруйнованої там інфраструктури ляже на плечі української економіки, яка і так ледь жевріє.
На відміну від Вінника і Снегирьова, директор київського Інституту світової політики Євген Магда в інтерв'ю Польському радіо сказав, що Україна мусить виконувати міжнародні зобов'язання і не може діяти подібно до Росії, яка іґнорує норми міжнародного права. На думку експерта, заяви пропрезидентських політиків продиктовані не національними інтересами, а фактичним початком президентської виборчої кампанії в Україні:
– В умовах президентської виборчої кампанії і майбутніх парламентських виборів буде змагання в патріотизмі. Кожен буде демонструвати патріотизм так, як йому дозволяє його інтелектуальний рівень і рівень політичних переконань. Але я не думаю, що ми можемо говорити сьогодні, що цей закон, що існує виключно на папері, що його пролонґація якось неґативно впливає на Україну. Застереження щодо федералізації і дезінтеґрації України насправді полягають не так в законодавстві, як в ефективній внутрішній політиці. Я би хотів, щоби наші політики це усвідомлювали.
Подібної думки дотримується і екс-міністр закордонних справ України за часів режиму Віктора Януковича Костянтин Грищенко, який закликав переглянути самі пріоритети української політики щодо деокупації Донбасу:
– Будь-які розбіжності між Україною і Сполученими Штатами послаблятимуть позиції тих, хто виступає за збереження і посилення антиросійських санкцій. Це треба враховувати і нашим політичним силам. Їм не вдасться просто так уникнути відповідальності за подовження дії цього закону. Якщо ми перейдемо до повномасштабного виконання мінських угод, там виникатимуть інші питання. Але на даному етапі та логіка, яку озвучив Волкер, абсолютно відповідає реальності. Все залежить від того, яким чином ми формулюємо поняття «перемога». Якщо це відновлення повного суверенітету над неконтрольованою територією без будь-яких передумов, то це зараз просто нереально. Тому якщо будуть досягнуті не просто домовленості, а й жорсткі умови виконання мінських угод, ми матимемо шанс досягти головного – припинити війну. І вже на цій основі рухатися до досягнення кінцевої мети – повернення повного контролю над цими територіями. А головне – способів повернення довіри мешканців тих територій до української влади, чого сьогодні навіть не проглядається.
Ухвалити закон про особливий статус Донбасу вдалося лише з другої спроби. Перший раз його розгляд в парламенті 31 серпня 2015 року пікетували тисячі громадських активістів, ветеранів війни на Донбасі і інших категорій громадян, які намагалися прорвати кордони поліції і Нацгвардії, а згодом застосували проти них бойову гранату, що спричинилося до загибелі кількох правоохоронців. Соціологічні дослідження останніх місяців підтверджують, що подовження дії цього закону лишається вкрай непопулярним в українському суспільстві.
Вільгельм Смоляк