Аналіз стосунків України з трьома країнами-сусідами, які входять до Вишеградської четвірки – Польщею, Угорщиною та Словаччиною – доводить, що взаємини з цими сусідами переживають не найліпші часи. Про це йдеться у дослідженні "Політика України щодо країн Вишеградської четвірки: на шляху до кращого взаєморозуміння та добросусідства", яке оприлюднили в Києві український Міжнародний центр перспективних досліджень у співпраці з Інститутом закордонних справ і торгівлі Угорщини, Інститутом економічних і соціальних реформ INEKO Словаччини і польським фондом "Центр ім. професора Броніслава Ґеремека.
Дві з трьох країн Вишеградської четвірки, сусідні з Україною Польща й Угорщина вбачають, що їхні відносини з Києвом стають щораз проблемнішими. З Польщею спостерігається відродження старої історичної дискусії, підкріпленої внутрішньополітичним порядком денним. Один з авторів дослідження політики України щодо західних країн-сусідів, експерт Центру польсько-російського діалогу та порозуміння Лукаш Адамський вважає, що винна тут не сама історія двох держав, а її сучасне розуміння обома сторонами:
– Історія не така, як її зазвичай розуміють. Що історія нас ділить. Це не так. Історія була складна, але були і моменти абсолютної близькості і співпраці, і ворожнечі. Розділяє Польщу і Україну інтерпретація історії сучасними політиками і зміст шкільних програм. Ми стали заручниками історії. Але є такі справи, що є важливими для вирішення ситуації. Перша – скасування заборони на ексгумацію для польських установ. Тут йдеться про дозвіл на археологічні розкопки на місцях, де колись були польські села і поховання польських вояків – жертв різних історичних катаклізмів. Якимось чином слід змінити українську офіційну політику, зробити так, щоби Польща не була абсолютним окупантом українських земель в міжвоєнний період, щоби українські учні не навчалися в школах про так звану "другу польсько-українську війну". Згідно з концепцією голови Українського інституту національної пам'яті Володимира В'ятровича, це події 1943-1947 років. На жаль, він забуває, що абсолютна більшість українців не була в УПА, була союзником Польщі і брала участь в Червоній армії, або в петлюрівських чи польських партіях, що хотіли співпраці і проти німців, і проти більшовиків.
Лукаш Адамський
Адамський нагадав, що Польща була першою державою, що визнала незалежність України в 1991 році. А Україна і Польща й досі сприймають одна одну як стратегічні партнери, і таке сприйняття пережило майже тридцять років злетів і падінь у міжнародному середовищі та внутрішніх політичних перетворень в обох країнах. Стан двосторонніх відносин між ними продовжує залишатися одним з ключових факторів загальної регіональної стабільності. Адамський зазначив, що після зміни влади в Україні польські політики чекають на якісь жести з боку Києва, або навіть на відновлення співпраці двох держав, що була зіпсована внаслідок останніх помилок у двосторонній дипломатії.
– Першим кроком було ставлення українських еліт до ролі Польщі. Росія в Україні дуже відома. Польщу, як емоційного сусіда стали сприймати лише останніми роками. Раніше це було характерно лише для Західної України. Але для більшості українських еліт Польща була лише однією з Центрально-Європейських країн. Водночас, Польща першою визнала незалежність України, завжди старалася допомагати Києву у просування західного курсу на європейську і євро-атлантичну інтеграцію. Близько 10 років тому я почав бачити в польських еліт певне роздратування. Після хвилі ентузіазму, яка запанувала після перемоги Майдану, у Варшаві побачили кілька неприємних жестів. По-перше, це коли в день виступу колишнього президента Польщі Броніслава Комаровського у Верховній Раді ухвалили закон, що був досить болісно сприйнятий у Польщі, як героїзація УПА. Водночас, почалася дуже сильна ставка на Німеччину і нехтування зовнішньо-політичною роллю Варшави.
Нині відродження стратегічного партнерства між Польщею та Україною може спиратися на спільне розуміння проблем безпеки у Центральній та Східній Європі. Незважаючи на те, що Польща і Україна знаходяться у зовсім різних стратегічних умовах, за яких Польща є членом ЄС і НАТО, а Україна ні, обидві держави сприймають російський ревізіонізм як значну загрозу.
На відміну від стосунків з Польщею, відносини між Україною та Угорщиною наразі є зразком кризи, в якому жодна зі сторін не вважає компроміси прийнятними, кожна з них переоцінює свої можливості і недооцінює ризики та втрати, пов’язані з конфліктом. Більше року тривають гострі суперечності, триґером яких став новий Закон про освіту, прийнятий українським парламентом 5 вересня 2017 року. Угорщина різко критикувала заходи, вжиті Києвом у своїй мовній політиці, зокрема, щодо угорської меншини в країні, сказав експерт угорського Інституту закордонних справ і торгівлі (IFAT) Шандор Акерманн:
– Угорщина однією з перших визнала незалежність України в 1991 році і першою відкрила посольство в Києві. В Україні є 150 тисяч осіб угорської національної меншини. Для наших двох країн важливі добрі і сталі відносини. Тому офіційний Будапешт завжди підтримував Україну в її прагненні стати членом НАТО і Євросоюзу і наші відносини були досить дружніми, доки Міносвіти України не ініціювало ухвалення закону про українську мову в освіті. Ми це назвали дуже суперечливим законом, адже для нас права угорської меншини дуже важливі. Але після 2014 року ми побачили політику, яка загрожує правам і національній ідентичності угорської меншини в Україні. Для нас це не лише політичне, а й глибоко емоційне питання. Тим не менше, в нас досить стабільні економічні відносини – Україна є провідним експортером електроенергії до Угорщини. Ми надаємо гуманітарну допомогу мешканцям зони конфлікту на Донбасі і підтримуємо Україну в питання транзиту енергоносіїв, – сказав Шандор Акерманн.
Шандор Акерманн
Чи достатньо цього для нормалізації відносин двох країн? Автори дослідження вважають, що ні. Адже криза у двосторонніх взаєминах не врегульована і має тенденцію до поглиблення. На думку авторів дослідження, завдання обох держав полягає у віднайденні способів уникнути зіткнення ідентичностей і реалізувати сценарій співіснування з відмінностями, діалог з різних позицій і спільний пошук механізмів захисту інтересів один одного.
І лише відносини України зі Словаччиною наразі не мають непорозумінь, конфліктів і зіткнень, що притаманні взаєминам з іншими сусідами. Словацько-українські відносини і досі є прагматичні, збалансовані і не обтяжені історичними проблемами чи ґеополітичними спекуляціями. Двосторннє партнерство тут обумовлене збігом інтересів в галузі безпеки та енергетики. Словаччина вважається одним з найліпших друзів України в ЄС, а Україна є можливістю для Словаччини грати більш активну роль у регіоні. Але ставлення до Росії в обох державах різне. Для України Росія є основною загрозою безпеки, а для Словаччини Росія часто є додатковою економічною можливістю і довгостроковим партнером, - зазначив експерт словацького Інституту економічних і соціальних реформ INEKO Петер Голяш:
– В нас дуже подібна культура, багато українців живе і працює в Словаччині, а українські студенти є чи не найбільшою громадою іноземних учнів в словацьких університетах. Ми також стартували з низькими економічними показниками і мусили здійснити перехід від комуністичного тоталітаризму до демократії. Обсяги торгівлі між нашими країнами лишаються стабільними і навіть зростають. А після запровадження антиросійських санкцій Євросоюзу, ми отримали нагоду розширити нашу співпрацю з Україною. Насамперед, це транзит газу, завдяки якому ми маємо можливість його експортувати, в тому числі й до України. Під час нашого головування в ОБСЄ цього року для нас пріоритетом є проблема війни на Донбасі. Але деякі наші громадяни ще не визначилися, куди вони більше хочуть іти – на Захід, чи до Росії і тому мають певні симпатії до Москви, на яких спекулюють деякі словацькі політики, – сказав Петер Голяш.
Петер Голяш
Виходячи з проведеного аналізу, автори дослідження відносин України зі своїми сусідами на заході рекомендують всім сторонам знеохочувати агресивну риторику у внутрішніх політичних дискусіях і розширити взаємовигідні сфери співпраці з регіональної і енергетичної безпеки та транснаціональних проблем. Державам також доцільно приділяти більше уваги підтримці демократії в регіоні і взаємному захисту прав етнічних меншин.
Вільгельм Смоляк