Друга світова війна, аварія у Чорнобильській АЕС, Афганська війна – вплив цих подій на життя пересічних людей, зокрема жінок – це головна тематика творчості білоруської письменниці Святлани Алескієвич, яку цього року Нобелівський комітет нагородив премією з літератури. Святлана Алексієвич це перша білоруска удостоєна цієї почесної нагороди.
Прізвище цьогорічної лауреатки премії оголосила у четвер 8 жовтня секретар Шведської Академії Сара Даніюс (Sara Danius).
– Цьогорічну Нобелівську премію з літератури отримує білоруска Святлана Алексієвич за «за її багатоголосу творчість – свідчення страждання і мужності у наш час».
Народжена 1948 року в Івано-Франківську у вчительській сім’ї українки та білоруса, Святлана Алексієвич свої юні роки провела в Білорусі. Там закінчила навчання і розпочала професійну роботу журналіста. Свою першу книгу «У війни не жіноче обличчя» вона видала 1983 року. Публікацію критикували, зокрема, за пацифізм та представлення анти-героїчного образу радянської жінки.
Голова білоруського ПЕН-Клубу Андрей Хаданович сказав ПР, що Святлана Алексієвич є найвидатнішою білоруською письменницею, поруч з Васілем Биковим, який помер у 2003 році.
– Її творчість представляє біль. Вона весь час працювала з трагедією різних людей, з різних генерацій, які так чи інакше були пов’язані з Радянським Союзом. Це такі пострадянські проблеми, трагедії, з яких вона робить чудову літературу.
У Білорусі її визнають найкращою сучасною письменницею, зате не бракує також критичних поглядів на її тему серед представників білоруських творчих кіл.
Хаданович зауважив, що деякі представники інтелігенції критикують Алексієєвич за те, що вона не пише білоруською мовою.
– Вона пише російською, але пише про важливі речі, які мають значення також для Білорусі. Тому я її вважаю нашою.
Творчість Алексієвич є важливим явищем у світовій літературі, а Нобелівська премія допоможе письменниці ще більше повірити в себе – каже Голова білоруського ПЕН-Клубу Андрей Хаданович.
– Ця творчість здобуде ще більше значення, підніме престиж письменника та творчості в Білорусі. Може, допоможе їй ще більш повірити у себе.
EPA/TATYANA ZENKOVICH
Святлана Алексієвич – це авторка цікавих репортажів, присвячених ситуації пострадянських країн. Присудження письменниці Нобелівської премії треба розглядати також у політичних категоріях – коментує літературознавець з Варшавського університету, доктор Томаш Ковальчук.
– Вона, можна сказати, українка, бо це народжена в Україні громадянка Білорусі, яка пише російською мовою про постсовєтську дійсність у стилі репортажу. Про добрий стиль свідчать хоч би дві нагороди Капусцінського, які вона отримала (у Польщі – ред.). Репортажі Алексієвич дуже цікаві в контексті культури, в контексті культурних змін, які відбуваються в імперії, що розпадається.
Томаш Ковальчук підкреслює, що Алексієвич підтримує демократію, зокрема її впровадження в Білорусі. Це все вписує цьогорічну премію в політичний контекст, – каже літературознавець.
– Нобелівська премія впливає на формування, промування певної дійсності. Тобто, ми свідомо або підсвідомо помічаємо тих творців, які якоюсь мірою є заангажовані у суспільні, політичні чи культурні події. І якщо ми маємо п’ять або шість рівноправних кандидатів, тоді визначальною буде актуальна суспільно-політична ситуація.
EPA/TATYANA ZENKOVICH
Це заслужена нагорода для цієї східноєвропейської письменниці – вважає літературний критик Тадеуш Лєвандовський.
– Письменниця міцно наголошує на тому, що хоч походить з Білорусі, то вона напівукраїнка, почувається також частково росіянкою, почувається звідти, з тої частини Європи, і вона є не лише її союзником, а також захисником. І захищаючи її, також атакує: атакує уряди, які надто мало уваги приділяють звичайним людям, атакує ідеологію та атакує політиків. Це письменниця винятково чутлива до проблем людей. За це її кохають у світі, і саме за це вже давно її твори не видаються в Білорусі.
Наша колега з Білоруської служби Польського радіо, редактор Йолянта Смяловська пояснює, чому письменниця пише по-російськи і чому її творів не читають для розваги.
– Значна більшість населення Білорусі спілкується російською мовою. Я думаю, що вона розмовляла російською вдома, тому цією мовою вона найкраще вміє висловитися. А вона розказує страшні історії, які сильно зачіпають читача, це не є література, яку можна читати легко, з приємністю. Її творів не можна читати перед сном.
Нобелівська премія з літератури для Алексієвич – це велика радість для всіх білорусів – каже Йолянта Смяловська.
– Це дуже велике щастя, адже білоруси вже давно чекали на цю премію. Раніше до нобелівської премії з літератури вони подали кандидатів Васіля Бикова та Ригора Барадуліна – на жаль, це не принесло нагороди, а цим разом її отримала Святлана Алексієвич. Ця премія матиме дуже велике значення для літературних кіл, також як моральна підтримка.
Найбільш відомі твори Алексієвич це: «У війни не жіноче обличчя», «Цинкові хлопчики», «Чорнобильська молитва» і «Часи секонд-хенду. Кінець червоної людини».
Додамо, що Святлана Алексієвич проживає поза межами Білорусі: в Італії та Швеції.
Лідія Залітач
На фото: Святлана Алексієвич під час прес-конференції в Мінську 8 жовтня, декілька годин після оголошення її лауретом Нобелівської премії з літератури за 2015 рік. Фото: EPA/TATYANA ZENKOVICH