– Для львів’янин він є передусім другом. Його ім’я вже увічнене в нашому місті. Для всіх українців він – благословення з небес: адже він задав тон моделі, що запалила серця багатьох людей, – говорить віце-ректор Українського католицького університету Мирослав Маринович про відомого польського громадського діяча й політика Яцека Куроня. Великою мірою завдяки йому рушив із місця процес польсько-українського примирення в плані історії. Він закликав пробачити кривди минулого, та, хоч і пам’ятаючи про них, іти далі в майбутнє. Каже дружина Яцека Куроня, Данута:
– Яцек при кожній нагоді підкреслював: «Я народився у Львові, який, як відомо, є найкрасивішим містом у світі». Він згадував, що українська мова була першою мовою, який він почув, тому напевно, він як ніхто інший у Польщі розумів українців, – каже Данута Куронь.
Меморіальну дошку відкривають М. Маринович, Д. Куронь та А. Куронь
Сьогодні на порядку денному відносин Польщі й України стоїть питання підписання Угоди про асоціацію та скасування візового режиму – наголошує польський євродепутат Павел Коваль. Варшава чимало робить у цій сфері протягом останнього року.
– Я думаю, якщо українці й мають на кого розраховувати в допомозі, – то лише на нас. Проте, як мені здається, за різними євросоюзними справами ми не можемо ховати питань історії. У питаннях минулого українці й поляки мають ще багато чого сказати одні одним, – і не забуваймо: Яцек Куронь теж закликав не нехтувати сферою трагічної спадщини історії. Він не закликав забути й обрати майбутнє, він звертався до нас із проханням говорити правду про історію, що стане фундаментом майбутнього, – каже П. Коваль.
До гостей львівської зустрічі, присвяченій Яцекові Куроню, завітав колишній очільник Українською греко-католицької церкви Любомир Гузар. Його слова були невтішними: попри старання різних середовищ, коли згадуються польсько-українські відносини, передусім стає перед очима кривавий конфлікт минулого – наголосив Гузар.
– Це слово блаженнішого Любомира було надзвичайно високим. Мені здається, ми втратили висоту духу, зійшовши на рівень «бачення скалки в оці ближнього», – каже М. Маринович.
Послабленню польсько-українського діалогу сприяють об’єктивні причини – це певний вплив глобалізації, адже українці стали менше дивитися в сторону Варшави, а більше – у бік «великих» столиць. Проте є й суб’єктивні причини цього, підкреслює український публіцист Микола Рябчук:
– Насамперед це, звичайно ж, політична ситуація в Україні. Є величезна відповідальність кількох урядів, які зробили Україну нецікавою, непривабливою для інших. Зацікавленість Україною в усьому світі і в Польщі – послабилася. Також «розслабилися» активісти українського громадянського суспільства, польського мабуть теж, – каже М. Рябчук.
Радник польського президента Броніслава Коморовського Генрик Вуєц погоджується: процес польсько-українського примирення, якого прагнув Яцек Куронь, зайшов в глухий кут через ситуацію над Дніпром:
– Думаю, що частково проблема в партнері, тобто в українській владі. Тому сподіваюся, що після осінніх парламентських виборів в Україні ситуація зміниться на краще. Можливо, в Україні до влади врешті прийде нове покоління політиків. На жаль, нинішній президент Янукович не може прийняти рішення: чи хоче Україна стати частиною Європи, чи хоче себе пов’язати з проросійським блоком, – каже Г. Вуєц.
Голова польського фонду задля міжнародного розвитку «Wiedzieć Jak» Кшиштоф Становський нинішні двосторонні взаємини оцінює радше оптимістично: у цьому є заслуга Яцека Куроня, і важливо що польсько-українське примирення вдалося – наголошує він.
– За останні чотириста років українець або поляк могли стати національними героями двома шляхами: або вбити сусіда, або зробити так, щоб тебе сусід убив. Здавалося, що виходу із цієї ситуації нема, проте у нас були люди, що казали: пам’ятаймо про те, що було, але будуймо нове майбутнє, – каже К. Становський.
Подвір’я рідного будинку Я. Куроня
У плані відносин між Україною й Польщею потрібно йти далі, адже по обидва боки кордону все більше чути голоси радикалів – наголошує Микола Рябчук.
– Нашому середовищу, тобто прихильникам польсько-українського примирення, треба мобілізовуватися, щоб не віддати справу взаємин між двома народами в руки радикалів. Останні в Польщі й Україні – активізувалися. Тому маємо впливати на владу, принаймні на рівні локальної адміністрації, – каже М. Рябчук.
Данута Куронь звертає увагу: те, що в рідному місті Яцека Куроня є місце, де згадується її чоловік, – це добре, але:
– Насправді ми будемо пам’ятати про Яцека тільки тоді, коли замислимося над культурною, громадською, історичною спадщиною наших батьків, дідів і прадідів. Суспільство має знайти те, що найважливіше і найбільш цінне. Цінності варто передавати наступним поколінням, адже брак традиції знищить культуру, – каже Данута Куронь.
А от рецепт Кшиштофа Становського на покращення взаємин між Києвом і Варшавою можна охарактеризувати так: активізація «знизу»:
– Ми повинні підписати міждержавну угоду з обміну молоддю. Перший такий документ Польща підписала із Німеччиною: і донині два мільйони поляків і німців мали можливість зустрітися й бути разом. Нам потрібна така державна програма з Україною. Є чимало подібних програм неурядових організацій: але нам потрібна вона на державному рівні, коли хоча б школи матимуть партнерів з другого боку кордону, – каже К. Становський.
Тоді учні й учителі мають змогу між собою просто неформально спілкуватися – а саме таке спілкування, як показує досвід польсько-німецької співпраці, допомогло подолати стереотипи між двома народами.
Ігор Ісаєв