Цими днями Польщу відвідує верховний архієпископ Святослав, предстоятель Української греко-католицької церкви. Візит ієрарха приурочений річниці Волинської трагедії. Владика закликає поляків та українців подивитися на події 70-річної давнини з християнської точки зору. Про своє бачення примирення між двома країнами він розповів в інтерв’ю Польському Радіо.
Якою є головна ідея Вашого візиту до Польщі? Яке повідомлення ви хочете переказати полякам?
- Що я хочу сказати, можливо можна було б висловити словами воскрслого Ісуса Христа: «Мир Вам». Я би хотів продовжити, можливо винести на інший рівень справу польсько-українського примирення, яка може бути виражена такими простими словами, які вперше написали польськи Єпископи до єпископату Німеччини: «Прощаймо і просимо прощення».
Тобто, на Вашу думку, саме ці слова польських єпископів про взаємне пробачення мають стати основою для польсько-українського діалогу про Волинь?
- Бачите,я думаю, що справа примирення це дуже важливий ключ для того, щоб підійти до цього дуже складного питання. Питання, безперечно, болючого. Особливо, для польської сторони. Бо якщо ми запитаємо себе: з якою метою ми хочемо сьогодні про це згадувати? Якщо нашою метою є пам'ять про ті жертви, відкриття правди про ці події (якою б та правда не була),саме для того, щоб примиритися і залікувати ці рани. Ну тоді, на мою думку, ця парадигма, яку після Другої Світової війни, як приклад, показали польські єпископи, є тут життєво необхідною. Тому що ми не владні над нашою історією, але, я думаю, що ми повинні бути настільки сьогодні зрізлими і з українського боку і з боку польського, щоб мати силу дивитися в майбутнє. Бо ми є владні над майбутнім, і я переконаний, що ми – поляки, українці, - ми є два братніх європейських народи, які повинні разом будувати своє спільне європейське майбутнє.
У Польщі, деякі громадські кола вважають, що фразу: «Пробачаємо та просимо пробачення» може сказати тільки жертва, постраждала сторона конфлікту. Натомість найпопулярніша точка зору у країні над Віслою, що жертвою Волині були виключно поляки...
- Якщо ми хочемо до цієї справи підійти чисто по-людські, ми завжди будемо заходити у глухий кут. Бо по-людські кажучи, коли жертва сама сьогодні не може висловити акт свого особистого прощення, тоді того прощення більше не існує. І ми тоді попадаємо в розпач. Це означає, що прощення, як таке, неможливе, але з християнського боку ми маємо цілком іншу парадигму. І жерви, і їхні кривдники – це були християни, на жаль, а може й на щастя. Це означає,що вони не були тільки приватними особами, вони були членами Церкви, Тіла Христового. І таким чином Церква може, а можливо, навіть, і повинна озвучити і бути їхнім голосом сьогодні. Подібно, скажімо, як ми приходимо до таїнства сповіді і ми сповідаємося за кривди, які ми нанесли теж і нашому ближньому. І ми з уст служителя Церкви отримуємо прощення, не тільки прощення Боже, але й прощення спільноти. Таким чином він є голосом тих, кого ми скривдили.
Але, як схилити до такої ідеї, до такого врівноваженого діалогу радикально налаштовану частину суспільства?
- Я думаю, що нам потрібно зростати у вірі кожного дня і кожному з нас. Це означає,що ми повинні по-хритиянськи реагувати, навіть, на власний біль. Бо можна реагувати чисто по-людськи, можна, навіть грішно реагувати. Правда? Тому що коли мене хтось скривдив, ну по-людські, тоді я намагаюся скривдити його. Христос навчав нас чогось іншого. Християнин поводиться в цілком інший спосіб. І тільки він, християнин, має здатність і силу прощати. Тому що він є прощений Богом. Якщо я, як християнин, відчуваю,що Господь Бог мене прощає, ну тоді я є здатним тим прощенням ділитися з іншими. Я би сказав християнський підхід, безперчно, що сьгодні Церква повинна стати прикладом і для політиків, і для скрайніх націоналістів чи шовіністів, яким важко сказати «прощаю і люблю тебе» до свого ворога.
Проте поляки і українці вже не сприймають один одного як вороги. Відбулося примирення між двома народами.
- Ми сьогодні вже не є історичними ворогами. Бачимо, що в нас є набагато більше того, що нас єднає, від того, що нас роз'єднує. Але кожного разу, коли приходить річниця якось кривди: чи річниця кривди, яку українці нанесли полякам, чи річниця кривди, яку поляки нанесли українцям, ми знову і знову про це починаємо говорити. Для мене десь, можливо, це означає, що рани ще існують. Вони ще не є загоєні. І ми не можемо очікувати, що загоєння цих ран прийде з політичного поля. Загоєння цих ран може прийти лише від того, що ми називаємо християським прощенням. А це можна прежити тільки у церковному ключі.
Саме тому Ви вирішили долучитися до справи примирення та відвідати Польщу у переддень річниці Волинської трагедії?
- Є кілька причи на це. Найперше,на моє велике здивування сьогодні в Україні саме про труднощі в польсько-українських стосунках, які пов'язані з Волинською трагедією, про це найбільш говорить Церква. На жаль, є тенденція про це не говорити. А з іншого боку – до того кличе нас християнське сумління. Якщо, наприклад, ми бачимо, що існують рани,ми мусимо їх лікувати. І ми розуміємо, що без нас сьогодні цього ніхто не зробить. А третя причина – ми вже стільки разом зробили у справі українсько-польського примирення. ми можемо святкувати 25 років таких, я би сказав, дуже чітких кроків на цьому шляху. І ми не маємо права з цього зійти. Ми мусимо йти далі.
Нагадаємо українська Греко-Католицька Церква ще в березні цього року оприлюднила заяву з приводу 70-х роковин Волинської трагедії. І, як зазначили ієрархи, трагічні події 40-их років слід оцінювати керуючись виключно засадами християнської моралі. Адже лише цей шлях веде до справжнього поєднання.
Волинська трагедія – це масові вбивства поляків, здійснені протягом 1943–1944 років, зокрема, Українською повстанською армією на території колишнього Волинського воєводства, а також Львівщини, Тернопільщини і Станіславщини міжвоєнної Польщі. Ці події переважна частина польських істориків називає геноцидом польського народу, а українських – обопільним конфліктом або війною. За підрахунками польських дослідників, під час цієї трагедії загинуло близько 100 тисяч поляків, до 15 тисяч українців, а також представники інших національностей. У 2009 році польський Сейм визнав вбивства на Волині трагедією, що мала «характер етнічної чистки» та «ознаки геноциду». У резолюції, прийнятій 20 червня 2013 року, польський Сенат вжив окреслення «етнічна чистка, що мала ознаки геноциду».
О.Б./IAR