Економічна та фінансова кризи змусили Європейський Союз більше уваги присвятити внутрішнім проблемам, і менше – східним сусідам. Ця фраза потягом кількох років постійно присутня у діалозі Брюсселя з країнами Східного партнерства. Польща, хоч останнім часом демонструє не найкращі економічні показники, надалі вважає східну політику одним з постійних приорітетів своєї дипломатії.
Заступниця міністра закордонних справ Польщі Катажина Пелчинська-Наленч зауважує, що останніми роками у Варшаві спостерігається певне розчарування контактами зі східними сусідами, що є, щоправда, закономірним:
- Два десятиліття тому, півтора десятиліття тому польська східна політика концентрувалася довкола ясної, амбітної тези: розширення Європейського Союзу на схід. Ми сподівалися, що кордон ЄС сягатиме за Буг, і напевно включатиме Україну та Білорусь. Але ця візія не була реалізована. Еліти країн Східної Європи не показали такого послідовного прагнення вступити до Євросоюзу, яким колись відзначалися польські політики. В цій ситуації єдине, у чому можна звинуватити польску дипломатію – це надмір оптимізму. Усвідомлення цього прийшло власне під час кризи.
Катажина Пелчинська-Наленч підкреслила, що польська східна політика останнім часом стала більш виваженою та прагматичною. На думку заступниці міністра, той факт, що сусіди Польщі не виправдали очікувань Варшави та Брюсселя, це ще не привід впадати в песимізм. Згромаджений цінний досвід, співпраця має продовжуватися:
- Я переконана, що Євросоюз залишається єдиним рецептом на модернізацію країн Східної Європи. Об’єднана Європа з усіма своїми проблемами, з частим дефіцитом політичної волі, втім у контактах з сусідами, все ж залишається найкращим розв’язанням для Східної Європи. Завданням Польщі під час кризи є підтримка проєвропейської політики у наших сусідів, але тільки в тих межах та до тієї міри, до якої еліти та суспільства тих держав готові наближатися до Заходу.
«Криза збільшила і раніше існуючу відстань між центром Європи та її периферією, а також між ЄС та його сусідами», - переконаний директор Осередку східних досліджень Олаф Осіца. Хоча процес трансформації Європи, на його думку, ще остаточно не закінчився:
- Що суттєве – ця криза спричинила, що ми не маємо ані часу, ані бажання займатися будь-чим, поза її подоланням. Це стосується не тільки східної політики Євросоюзу, а й всієї політики сусідства. З цієї кризи Європа вийде іншою, ніж була до цього, більш поділеною, між іншим у питаннях закордонної політики. Це означатиме, що стратегії Варшави та Брюселля, які були випрацювані щодо Східної Європи в часи так званого «просперіті», вже є неактуальними. До того ж, криза довела, що євросоюзна бюрократія є неефективною і не може оперативно діяти. На мою думку, якщо б «помаранчева революція» сталася сьогодні, ЄС би вже не зміг так швидко відреагувати на настільки важливі події.
Криза підкреслила відмінності у розумінні політики сусідства між Польщею та Старою Європою. «У Польщі політика відносно наших східних сусідів ніколи не будувалася за сценарієм, за яким Західна Європа будує політику щодо своїх південних сусідів, сценарієм постколоніальним», - говорить аналітик Бартломєй Сєнкєвич. На його думку, бачення східної політики Євросоюзу змінилося у 2008 році, і не тільки з приводу кризи. А з приводу російсько-грузинської війни:
- Це був момент коли ми всі – і Польща, і Захід – були змушені визнати, що будь-які спроби побудувати систему колективної безпеки в Європі без участі Росії не є, на жаль, можливими. Ще в тому ж році ми, Польща, припустилися помилки, намагаючись на саміті у Бухаресті затягнути Грузію та Україну до НАТО, коли ця ідея не була популярна у самих цих країнах. Якщо говорити про успіхи польської східної політики під час кризи, то це подолання русофобії у контактах з Москвою, а також підтримка відносин на доброму рівні з Києвом, незалежно від того, хто перебуває при владі над Дніпром.
Голова Фонду міжнародної солідарності, колишній заступник міністра закордонних справ Польщі Кшиштоф Становський вважає, що за роки кризи Польща стала якщо не взірцем, то принаймні своєрідною точкою відліку для своїх східних сусідів:
- Навіть для Росії – якщо хтось встановлює свято, маю на увазі День народної єдності, пов’язане з історією Польщі, це говорить про те, що Варшава фігурує у місцевому політичному дискурсі. Щороку зростає наш торговельний обмін з Україною та Білоруссю. Польща показала сусідам, що ринок, розвиток та демократія це речі, які не можуть існувати одна без одної. Польща жодного разу не була залучена до фінансування якось авторитарного режиму в надії, що щось в ньому зміниться.
Під час кризи східна політика набирає нового економічного виміру, - переконаний Яцек Пєхота, голова Польсько-української торговельної палати, колишній міністр економіки Польщі. Він зауважує, що дотеперішній економічний компонент польської східної політики важко високо оцінити, натомість криза в ЄС може стати додатковим імпульсом для розвитку європейського підприємництва на Сході:
- Якщо польські підприємці є вправними та сильними, то напевно вони шукають можливостей на ринках Південно-Східної Азії та Латинської Америки, котрі швидко розвиваються. Але пам’ятаймо – країни Східної Європи, Україна, Росія та Білорусь, є для нас найближчими і географічно, і культурно. Через кризу у Західній Європі знижуються замовлення на польські продукти, переглядаються контракти, тому в цій ситуації східноєвропейські ринки стають для нас найбільш привабливими. Польсько-українська торговельна палата нотує зріст зацікавлення українським ринком. Хоча це все на рівні торгівлі – з польськими інвестиціями на Сході ще б варто було попрацювати.
Учасники конференції погодилися, що на сьогодні країнами ЄС, найбільш зацікавленими у контактах зі східними сусідами, є Німеччина, Польща та Швеція. Натомість розійшлися у поглядах, наскільки створення єдиної східної політики Берліна, Варшави та Стокгольма є запорукою успіху східної політики всього Євросоюзу. Хоча наразі у Брюсселі мало говорять про Україну, Білорусь чи Росію – місцеві політики більше зайняті переговорами щодо нового бюджету євроспільноти.
Олена Бабакова