«Рівні до рівних. Вільні до вільних». Саме під такою назвою у Київському метрополітені, на станції «Золоті ворота», відбувається створена Польським інститутом у Києві виставка, присвячена 450 річниці затвердження Люблінської унії, тобто утворення на основі Польського Королівства (Корони, як його подеколи називали) та Великого князівства литовського єдиної держави – Речі Посполитої двох народів, що до неї входили також українські території. Нічого дивного, що утворення настільки розлогого територіально і потужного державного організму залишило свої вагомі сліди, про які при нагоді ювілею вирішив нагадати Польський інститут у Києві.
фото: Польський інститут у Києві
А про подробиці цього заходу мені розповів його директор, І радник Посольства Республіки Польща в Україні Бартош Мусялович:
- Виставку присвячено важливій, круглій річниці – 450 років від створення Люблінської унії, що її ось-ось ми відзначатимемо, тобто 1 липня. І це, власне кажучи, чергова подія з циклу, присвяченого Люблінській унії. Нещодавно у Києві відбулася зорганізована нами дуже велика міжнародна конференція істориків, присвячена, власне, цієї тематиці. А це вже черговий проект, покликаний нагадувати про цю надзвичайно важливу подію в історії всіх народів, що населяли створену унією державу. І, власне, в історії всієї Європи це була на той час одна з найбільших держав на терені континенту.
фото: Польський інститут у Києві
- Що мешканці і гості Києва можуть побачити на Вашій виставці у Київському метрополітені?
- На виставці можна побачити вибрані архітектурні об’єкти, створені в період існування того державного організму, що виник унаслідок створення Люблінської унії. Ці об’єкти розташовані у різних сучасних країнах, території яких колись входили до складу Люблінської унії. І це перша частина цієї виставки. У другій частині представлені зображення історичних реконструкторів у костюмах тих часів, які репрезентують різні суспільні верстви. Є там і шляхта, і міщанський стан, а крім цього представлені різноманітні регіони – так там, безперечно, представлені реєстрові козаки, а також можна побачити польського гусара. Загалом там присутні надзвичайно різноманітні акценти.
фото: Польський інститут у Києві
- А якою метою керувалися автори цієї виставки, експонуючи її у Києві?
- Це така виставка, що має українського глядача, киян заохотити до знайомства з цією темою, до пошуку інформації, оскільки коли декілька тижнів тому в Дипломатичній академії України ми організовували конференцію, присвячену Люблінській унії, то з певним здивуванням отримали від українських істориків інформацію, що це була перша присвячена Люблінській унії конференція, що взагалі відбулася на території України. Для нас це певною мірою стало несподіванкою, що наукових подій, присвячених нашій спільній історії, до цього часу в Україні не було. А з цього також випливає, що тут ця тема не настільки широко відома, як, наприклад, у Польщі. І саме тому виставка не насичена якимсь дуже складним історичним змістом, але зводиться до візуальної гри, що, по-перше, покликана підкреслити велику спадщину того організму, який становила Унія, а, по-друге, показати багатонаціональний колорит тієї держави, в котрій співіснувало настільки багато різних народів. І, наразі, оцінки, реакції є відносно позитивними, отже ми задоволені, що мешканцям Києва і користувачам метрополітену цей проект подобається.
фото: Польський інститут у Києві
- Пане директоре, Ви говорите про те, що українські історики радше не займаються цією темою або, можливо, вона не настільки серед них популярна (принаймні, настільки, як це є у Польщі). Чи може це бути зумовлене, зокрема, тим, що дивлячись назад – у історію – ані історики, ані загалом мешканці України великою мірою не ідентифікують себе з тим періодом історії Речі Посполитої двох народів як її спадкоємці? Адже, хоч до складу тієї держави входили сучасні терени України, сам цей державний організм сприймався як чужий, а до фактичного виникнення Речі Посполитої трьох народів так і не дійшло. Чи, отже, не вбачаєте Ви тут якогось, може й неявного, конфлікту у сфері ідентичності?
- Знаєте, я би не хотів так авторитарно, однозначно відповідати на Ваше запитання, оскільки я не є професійним істориком. Натомість, обережно я би хотів із цим не згодитися, оскільки у тій конференції, яку ми зорганізували, взяло участь дуже багато українських істориків, котрі добре знаються на цій темі, котрі про це пишуть і намагаються популяризувати це знання. Ймовірно також після цієї конференції (цю ідею дуже сильно підтримують українські історики) ми видамо післяконференційну публікацію, до якої також запросимо істориків, котрі не брали у конференції участі, але хотіли би до такого проекту долучитися. Отже, так не є, що українські історики цим не займаються. Займаються, й то дуже інтенсивно, і мають у цій сфері дуже солідний серйозний доробок, а також співпрацюють з польськими колегами. Натомість, безперечно, в суспільній свідомості цей проект об’єднання в рамах Люблінської унії не настільки широко відомий, як, наприклад, у Польщі, де кожен, по суті, в змозі щось про це згадати, окреслити часові рамки і принаймні декілька основних речей про це сказати. В Україні – ні, і це є наслідком певних історичних процесів, що на цих теренах відбувалися. Натомість, як я сказав, існує дуже серйозне число солідних істориків, котрі працюють над цією темою, і працюватимуть надалі. А їхній підхід, їхня перспектива мислення про Люблінську унію, про ту державу, випливає з твердження, що це спільна історія всіх народів, котрі становили елементи того державного організму. Отже, ще багато що треба буде зробити, але ми над цим працюємо. Конференція, що відбулася нещодавно, завершилася надзвичайно цікавою дискусією всіх істориків, котрі брали участь у цій події. А слід зазначити, що ми мали на цій події дослідників не лише з Польщі та України, але були також колеги з Литви, Білорусі, а також двоє істориків з Великої Британії, котрі цими темами займаються, приїхав також історик з Німеччини. Отже, це була дуже-дуже цікава дискусія, і, гадаю, що такого роду дебати ми продовжуватимемо.
Антон Марчинський