Лідія Іванюх: Справами України ви займаєтеся від 1991 року. Отже, на початок я хотіла б запитати вас, як ви сприймаєте все те, що нині, перед виборами до парламенту, відбувається в Україні. Куди прямує Україна?
Марія Пшеломєц: Я з великим неспокоєм дивлюся, в якому напрямку йде Україна. Причому, очевидно, не йдеться мені про те, що Янукович – проросійський. Він не є проросійський, він – проянуковичівський. Він робить надзвичайно небезпечну річ, тобто творить сімейну систему. На даний час, усі найважливіші пости в державі займають або його близькі, або рідні – син, племінники або друзі цієї родини. На мій погляд, Янукович вже не дбає про взаємини з Європейським Союзом, бо ЄС у кризі, і нині не представляє якоїсь особливо привабливої пропозиції. Янукович боїться Росії, бо знає, що Росія взяла б усе, отже, можливо, робить ставку на США. У «Дзеркалі тижня» була дуже цікава стаття Юлії Мостової під назвою «Семостійний Янукович», і дійсно, в Україні ніколи не було такого числа американських інвестицій, як нині. Ні за Ющенка, ні раніше. Американці не тиснуть аж так сильно. Щоправда, нещодавно Конгрес підняв справу Юлії Тимошенко. Але, такі погляди я чула в Україні, якщо б дійсно Америці залежало на тому, щоб Юлія Тимошенко вийшла з в’язниці – вона б вже давно вийшла. Американці не тиснуть, тим паче, що мають у себе Лазаренка. Їм ідеться про те, щоб робити добрий бізнес, а тимчасом вся система спирається виключно на Януковича. Нехай його забракне – Україна опиняється у тотальному хаосі. Це держава, в якій нині всюдисуща корупція, де обмежують свободу мас-медіа, Янукович дуже небезпечно лавірує між Сходом і Заходом. Раз таке вже пробував робити Кучма. Все закінчилося справою Ґонґадзе, касетним скандалом, ракетним скандалом, ніхто на Заході Кучму не приймав, і Кучмі залишався тільки Схід та розмови з Владіміром Путіном. Якщо подібна ситуація трапиться з Януковичем, а це можливо, оскільки всі його дії: підтримка корупції, боротьба з мас-медіа тощо, можуть призвести до того, що виникне подібний скандал, як у випадку Кучми.
Президент Янукович своїми діями переступає «тонку червону лінію»? Україна вже наближається до білоруської моделі, чи це вже друга Білорусь?
М.П.: Ні, це ще надто далеко. І це не буде Білорусь-біс. Уся схожість у тому, що система спирається на одну людину, і що в цій системі немає транспарантності, що вона породжує корупцію. У рейтингу корумпованості країн Україна знову впала, хоч треба сказати, що команда помаранчевих теж не вміла вирішити цієї проблеми. Ось президент Саакашвілі – знаменито закрив це питання, він відкрив Грузію на Захід, тимчасом в Україні такого вчинити не вдалося.
Серед українських експертів є такий погляд, що жовтневі вибори нічого не змінять, що вони не будуть ніяким тестом на демократію, отже очікування ЄС – невиправдане, бо нічого не трапиться.
М.П.: Правда, нічого не трапиться, бо навіщо? Якщо Партія регіонів, тобто партія влади, лідирує в опитуваннях, значить, Янукович був би ідіотом, якщо б хотів робити якісь фальсифікації. Навіщо? У нього перше місце. Ці вибори справді були б тестом на демократію, якщо б у рейтингах перше місце мала об’єднана опозиція, бо тоді в Януковича була б спокуса, щоб зробити якісь маніпуляції.
Тоді навіщо ці заяви з боку ЄС?
М.П.: На мій погляд, ЄС не знає, що робити з Україною. На мій погляд, ЄС взагалі не має ніякої ідеї стосовно Сходу, тобто є криза, такі держави як Польща, насправді, теж відвернулися від Сходу, Польщі вже не залежить на східному вимірі, бо коли говоримо про Схід, тут треба було б реалізувати абсолютно самостійну політику, іноді виступаючи проти Брюсселя. Я вважаю, що нинішня правляча команда Польщі не є до цього здатна.
На ваш погляд, східна політика Польщі зазнала поразки?
М.П.: Нині все на це вказує. Я не полюбляю таких великих слів типу «поразка», «перемога», «злам», але на даний час про успіх важко говорити. Східне партнерство – лише животіє, час від часу пан міністр Сікорський зустрінеться з паном міністром Вестервеллє, кудись поїдуть, до Грузії наприклад, але нічого з цього не виникає. Час від часу з’явиться якась стаття на тему нашої східної політики – більш або менш розумна, інколи хтось скаже, що ми повинні робити так, як німці, оскільки в нас спільні інтереси, але це абсолютна нісенітниця. У деяких справах ми, природно, погоджуватимемося з німцями, я велика прихильниця того, щоб підключати німців до східного виміру, але для Німеччини завжди найважливішою є і буде Росія. І якщо ми про це не будемо пам’ятати, близька співпраця з Німеччиною стане небезпечною. Але, якщо ми весь час про це пам’ятатимемо – знатимемо, що в них свій інтерес, у нас – свій, але частину маємо спільну – тоді все гаразд.
Чи, у цьому контексті, імперські прагнення президента Путіна можуть бути небезпечними?
М.П.: Ви знаєте, в нього свої проблеми. Економічна ситуація – далеко не найкраща і, як стверджують економісти (я сама на цьому не знаюся, я не економістка), незабаром Росія почне мати свої дуже серйозні економічні проблеми. Але правда така, що багато речей Путіну вдалося зробити – хоча б промування Євроазійського Союзу. Поки що, дійсно, багато лише про це говориться, головну роль виконує тут Назарбаєв, у якого свої інтереси, і він їх добре доглядає. Натомість те, що тепер відбулося в Грузії – це абсолютна перемога Путіна. Після програної війни в 2008 році, можливо, Росія почала задумуватися, як їй повернути контроль над Грузією не зброєю, а іншим способом. Ось, наприклад, справа з фільмами, які остаточно вплинули на поразку партії Саакашвілі. Мало хто помітив, я дивилася на сторінках Бі-Бі-Сі, і там експерти стверджують, що ці фільми кружляли по ЄС вже раніше, і були підозри, що їх сфабриковано. Євросоюзні експерти ствердили, що це підозрілий матеріал. Цей матеріал пішов на телеканалі, який належить дружині Іванішвілі, і, можливо, він остаточно вплинув на перемогу «Грузинської мрії». Звичайно, Росія не прийде туди негайно, тепер в Грузії буде хаос, тобто те, на чому Росії найбільше залежить.
І останнє запитання – як ви думаєте, чи українці зуміли б повторити такий зрив, як у 2004 році?
М.П.: Складне запитання, до того ж я не українка, отже – це завжди важче оцінити, проте побоююся, що ні. Напевно, українці сумують за кимось, кому могли б довіритися, і підозрюю, що в цьому полягає феномен партії «Удар», яка насправді не має ніякої політичної програми. Я можу помилятися, але все-таки не думаю, щоб після всього цього українці були здатні ще раз повторити таке.
Дякую за розмову, з нами була публіцистка, експерт з питань Східної Європи і авторка книжки про Юлію Тимошенко – Марія Пшеломєц.
Лідія Іванюх